Визволення та видужування

Те, що я маю співати ще раз –це така мною вигаданая розрада для себе, і це видужування [Фрідріх Ніцше, Те саме говорив і Заратустра]
Миколаївка, Луганськ, Україна в день виборів, 7 лютого, 2010день виборів в селі Миколаївка Луганській області 7 лютого 2010 року. Громадяни обирали президента України. Я спостерігав, як вони це робили, в якості офіційного міжнародного спостерігача на виборах. Вони вибороли це право, коли Україна здобула свою незалежність у 1991 році. Українці села Миколаївки були позбавлени своїх громадянських прав російськими загарбниками у 2014 році. Вони не зможуть скористатися цим правом знову, доки не виженуть загарбників, звільнять свою землю від окупантів та отримають перемогу над Росією.

Навіть більшим за щастя бути вільним є радість, яку ви отримуєте від звільнення. Звільнити себе від оков рабства є проявом великого політичного процесу. Навіть більшою, ніж міцне здоров’я, є радість, яка з’являється внаслідок видужування. Вилікуватися від хвороби є важливим життєстверджуючим процесом. Україні знайомі всі ці життєві моменти – короткі епізоди, які трапляються з дня незалежності 24 серпня 1991 року до теперішніх часів, 25 років потому. Я був свідком та брав участь у цих моментах визволення та видужування.

24 років тому в цей день була перша річниця української незалежності. Я був на Хрещатику, головній центральній вулиці, крокуючи центральною дорогою, тому що транспортний рух був обмежений в цей день. Робити було нічого, окрім як іти та розмовляти. Це був той самий момент визволення. Не було інституцій, іноземної окупаційної влади, ідеології та сценарію того, яким мав бути цей день для людей, які відчували його. Українці взяли те, що було виключно в приватному колі -“родинному колі” або “життям за кухонним столом”- і вийшли з цим на вулиці, в публічну сферу. Вони могли це зробити. Тому що вони звільняли себе та одужували від хвороби радянського життя, яке зробило їх суровими та похмурими на публиці, але шляхетними та теплими у душі у приватному житті. Віддалені раніше, вони ставали одним цілим в незалежній Україні.

В 1990 роках я спостерігав та навіть зіграв більшу роль в цих моментах визволення та видужування в Національному Університеті Києво-Могилянської Академії. Я читав лекції з політики та керував проектом доступу до інтернету. Університет сам по собі був і є грандіозним експериментом академічної свободи, намагаючись стати самокеруючим інститутом вищої освіти в місті, яке не знало такого прецеденту в історії. В лекційному залі та семінарських аудіторіях я хотів, щоб мої студенти використовували цікавість активних поглядів та думок там, де не було фактів, а лише обгрунтовані аргументи. Це жахлива річ – мислити, не маючи безпечну суть догми. Політичні ідеї, від самого жахливого тоталітаризму до найфантастичної утопії, були інтелектуальним полем гри. Деяким студентам це подобалось. Більшість ненавиділи це. Вони робили це з тої самої причини: освідомлення того, що свобода в політичній культурі, а не інституціях є або піднесенням або катастрофічним руйнування фундаментів нашого суспільного життя, життя в товаристві інших.

Знайомити студентів з технологічною свободою, інтернетом, було набагато легше. Студенти НаУКМА відразу захопилися цією ідеєю. Коли вони зрозуміли, що електронне листування та графічні веб браузери були у вільному доступі та могли дістатися будь-де у світі, вони стали громадянами світу. На той час, навіть у такому елітному університеті, менше ніж один із десяти подорожували за межами України або колишнього Радянського Союзу. Завдяки інтернету вони відчували світ коло себе протягом мілісекунд. Давня Україна є відносно молодою серед країн, коли це стосується демократії, які змагаються на виборах. Але саме в 1994 році, коли Україна була нароженцем поряд з іншими у світі графічного Всесвітньої мережи, мій інтернет-проект зробив НаУКМА першим онлайн університетом в Україні.

Я був свідком Помаранчевої Революції наприкінці 2004, коли перша серйозна спроба була зроблена щоб покінчити з корупційною владою олігархів. Після незалежності, деяка номенклатура розробила систему кумівського капіталізму, завдяки якій вони розкрадали те, що було народним майном часів радянської України, щоб встановити приватний над ним контроль (те що вони називали власністю). Олігархічна система робить людей, які живуть у багатій країні, бідними. Помаранчева Революція обрала напрямок до прямої демократії в руках людей проти ендемічної корупції, та перемогла. Принаймні вона перемогла в єдиних президентських виборах, яка виборювалася між справжніми політичними опонентами. Вона змогла це зробити протягом другого туру виборів за участю міжнародних спстеригачів. Я був одним з них. Я завжди буду згадувати ранок після виборів, коли прибиральниця готелю обійняла мене зі сльозами радості від перемоги кандидата, за якого вона віддала свій голос. Це був Ющенко. І кандидат, якого вона так ненавиділа, Янукович, програв на виборах. Її голос був врахований. Незалежно від того,що трапилося далі, вона обрала президента України.

А далі був крок назад. Знову “Гомо Совєтікус”. Знизування плечима та корупція. Знову хвороба у суспільному житті, яка потрапляла згори. Але раптом наступив момент видужування: Євромайдан. В 2013 році неймовірно корумпований президент Янукович не дотримався свого слова і сказав “ні” підписанню Угоди про Асоціацію з Євросоюзом, яка розроблялася багато років поспіль. Українські громадяни сказали “так” і наголосили на цьому у наступному акті прямої народної демократії на вулицях Києва. Кожного разу, коли Янукович нападав на людей з особливою жорстокістю, їх чисельність на вулицях зростала. В грудні 2013 більше мільйона людей збиралися послухати промови та музику, скандувати та співати самім. “Слава Україні! Героям Слава!” був вигук, який відродився з часів невдалих зусиль здобуття незалежності на початку та середині 20 сторіччя. В лютому 2014 Янукович вчинив масове вбивство Небесної Сотні, покинув свій пост та втік з України. Революція Гідності була тріумфальною. Вся Україна насолоджувалася моментом визволення, яка виходила за рамки незалежності, та видужання, яке виходило за рамки звичайного сцілення. Але він тривав тиждень. Росія захопила Україну. Охоплена корупцією та тиранією, Росія не могла змиритися з існування слав’янських народів, які вирішили жити вільним життям і бути хазяїнами своєї долі в своєму домі. Режим Путіна знову відштовхнув до радянських часів тих українців, які мешкають в Криму та на більшій території Луганської та Донецької областей. Сьогодні Російське вторгнення в Європу стримується на кордоні між Кримом та Херсоном і в районі південного сходу України.

Наступний момент визволення та видужування для України достатньо чіткий. Вигнання іноземних загарбників, які прийшли з Росії, і є визволення. Повернення більш ніж 1,7 мільйонів внутрішньо переміщених осіб до своїх домівок до Криму, Луганську і Донецьку і є видужуванням.

Кожного разу в момент українського національного пробудження, я був на Майдані, в кожному разі це були моменти визволення та видужування, на початку та середині 1990-х, 2004 та 2013-2014 роках. Майдан Незалежності, Площа Незалежності, в Києві є місцем зібрання західної цивілізації за свободу зараз так само як і Плац де Конкорд в Парижі два сторіччя тому. Я дуже пристрасно спостерігаю за російсько-українською війною. Українці звільнять себе. Вони ніколи не здадуться і не допустять іноземного окупанта в будь якій частині своєї землі. Вони видужають від хвороби суспільного життя, яка називається корупцією. З мого першого досвіду, перебуваючи в Україні в 1992 до тепер, я чую про одну річ – і це бажання жити нормальним життям. Українці прагнуть того самого, що і всі інші, і вони це знають. Вони мешканці України, Європи та Заходу. Вони вільні люди та нація спільнот. Так само як і всі інші.

Українці – дивовижний народ. Вони не люди “ідеї”,яку російський імперіалізм та радянська окупація, хоча вона і тривала протягом сторіч, пошкодила але не зруйнувала України. Після 25 років незалежності та після епізодів вільного життя, більшість України є звичайною країною зараз. Наступним кроком звільнення та видужування буде перемога над Росією. І це відбудеться.

Українці це народ своєї землі. Вони народ тієї землі, яка була землею варварів Давньої Греції та часів Римської імперії, але яка сформувалася в Київську Русь та стала серцем цивілізації поряд з Константинополем. Цю історію можна відчути і вона надихає суспільне життя дя всіх українців сьогодні. Ще не вмерла України ні слава ні воля як співається у національному гімні. Слава та воля України ще не вмерли. Ви можете подумати, що це звучить як траур, але насправді це справжнє розуміння природнього бажання групи людей стати вільними, здоровими в суспільному житті, яке може тривати доти, доки людина живе та дихає.

Я дивуюся Україні. 25 років після незалежності, ще не вмерла українська боротьба за визволення та видужування. Можливо, вони не знають цього, але вони самі вільні люди на планеті.

People Support Ukrainian Armed Forces

People Support Ukrainian Armed ForcesPeople Support Ukrainian Armed Forces. Українці Підтримують Свої Збройні Сили.

I got this t-shirt from a friend who was the commander of a “sotnya” (a “hundred” or company) on Maidan that was dedicated to principles of non-violence. They would not strike back at the Berkut, even though they were attacking them, because my friend and his comrades did not believe in violence against fellow Ukrainians. They helped the wounded and covered the protestors with their shields, instead.

Now, it’s different. Now Russia has invaded Ukraine in Crimea and in Donbas, and is invading Europe. The Ukrainian armed forces are on the front lines, holding back Russia’s armed forces. Despite the mortal danger all us in the democratic West now face, for the moment it is only ordinary Ukrainians who are supporting the Ukrainian army. Volunteers bring food and supplies to soldiers in the trenches. Throughout the country, practically everyone is making small donations at supermarkets and at bank machines — despite the economic crisis forced upon Ukraine by the Russian invasion.

We can help. We in the rich and comfortable West can do our duty, and support those who are risking their lives to defend our homeland as much as theirs. People Support Ukrainian Armed Forces. I do. I appeal to you: do it too!

Мій брат Теофіл в Українській Повстанській Армії

Теофіл Адамович і Марія МельникВідчуваючи радість знаходження своєї нової родини у Львівській області, про яку я не мав і гадки багато років, я водночас почав дізнаватися про дивовижне життя одного з братів, який пішов із життя і нам не сталося зустрітися. Це двоюрідний брат моєї мами Теофіл (Теофіліус) Адамович разом зі своєю дружиною Марією Мельник. Він був палким патріотом України, і за це постраждав сам та його родина. Теофіл воював в Українській Повстанській Армії. Це була дисциплінована збройна сила, яка водночас із своїми попередниками боролася за Україну та захищала її проти трьох вторгнень під час Другої Світової війни. Це було вторгнення Радянського Союзу у 1939 році, нацистської Німеччини у 1941, та знову Радянським Союзом у 1944 році. Українська Повстанська Армія продовжувала боротися проти радянських окупантів в лісах та горах західної України впродовж деякого часу після офіційного завершення Другої Світової війни.

Українська Повстанська АрміяУкраїнська Повстанська Армія була збройним підрозділом Організації Українських Націоналістів. Вона вела партизанську війну проти сил окупаційної радянської влади до 1950 років, коли зрештою вона отримала поразку та була знищена. Брата Теофіла схопили, але Сталінське НКВД розглядало його справу не як бійця, а злочинця. Його кинули за грати. Сім’ю та брата позбавили землі та майна і вимушено депортували до Сибіру. Окупаційна радянська влада вкрала землю, яка належала сім’ї Теофіла протягом п’ятьох поколінь і яку він відстоював, коли воював в УПА.

Я хочу докласти багато зусиль, щоб знайти більше інформації про службу Теофіла Адамовича в УПА, обставини його арешту та ув’язнення, а також депортації його батьків та брата до Сибіру. Це буде дісним випробуванням для нової української свободи інформаційних законів та відкритості архівів НКВД та КГБ, які зберіглися під час радянської окупації та з наступних 23 втрачених років умовної незалежності у 1991 році до справжньої незалежності, яка народилася під час Майдану в минулому році.